BEING HUMAN

Contemplating the Divine and Earthly through Human Eyes • Споглядання Божественного і земного очима людини


The War Has Faces

  • Дорога до Алеї Героїв: від серця до вічності

    #БутиЛюдиною. Мій любий братику Андрійку, це мій останній лист до тебе, і я відправлю його також на твою електронну пошту, хоч і далі час від часу писатиму тобі в месенджер та у своєму щоденнику. Важко повірити, що тебе вже немає з нами тут, на цій Безмовній Планеті. Нас було шестеро братів, а тепер лишилося пʼятеро.… Continue reading

  • Павлуша і Олічка, вітаємо з шлюбом!

    #БутиЛюдиною. Дорогі Павлушо і Олічко! Як старший брат вітаю вас зі створенням нової сім’ї. Ваш шлюб є новою гілкою на дереві нашої родини, новою надією і новими можливостями для служіння Богові й людям, а не тільки союзом двох людей. Павлушо, мій дорогий братику, для мене була величезна честь бути розпорядником вашого весілля, і я глибоко… Continue reading

  • Тату, вітаю тебе з 74-м днем народження!

    #БутиЛюдиною. Дорогий татусю, так важко писати тобі після втрати нашого Андрійка. І все ж… Вітаю тебе із сімдесят четвертим днем народження. Я, твій старший син Тарас, пишу ці рядки з глибокою вдячністю і любов’ю. Це літо принесло нам і благословення, і випробування: народження Меліски, весілля Павлуші, а разом з тим загибель Андрюші, і все це… Continue reading

  • «Спочивай з миром, наш дорогий синочку…»

    #БутиЛюдиною. Хочу поділитися з вами словами наших любих батьків, які вони просили зачитати від їхнього імені на церемонії прощання з Андрієм Дятликом. «Дорогі брати і сестри, друзі, побратими і громадо, ми, Микола Садонович і Галина Іванівна, батьки нашого любого синочка Андрія, щиро вдячні вам за те, що ви прийшли розділити з нами цей скорботний час.… Continue reading

  • Пам’яті Андрія Дятлика

    #БутиЛюдиною. З глибоким сумом повідомляємо, що 21 липня 2024 року о 6:30 ранку зупинилося серце старшого лейтенанта медичної служби Дятлика Андрія Миколайовича, відважного воїна, талановитого військового лікаря, люблячого сина, брата і друга. Він був важко поранений 6 липня 2024 року, у свій тридцять третій день народження. Прощання з Андрієм відбудеться 24 липня 2024 року о… Continue reading

  • Лицемірство чи нерозуміння? Роздуми про ставлення до українських захисників

    #БутиЛюдиною. #Дорога. «Він пішов убивати людей?» Лицемірство чи нерозуміння? Я не знаю. Цей сирий і дещо хаотичний текст написаний не для непомильних святих, а для тих, хто шукає правду, спотикається і знову підводиться з Христом, і насамперед для певного кола євангельських служителів в Україні та в еміграції, які досі живуть зрадянщеними «традиційними християнськими цінностями». Цю… Continue reading

  • Отче наш, почуй нас з України…

    ОТЧЕ НАШ, ЩО ЄСИ НА НЕБЕСАХ (6 липня) У цей час болю, коли здається, що Ти далеко, як нам відчути Твою батьківську любов і турботу? Серце зневірюється, дивлячись на тих, хто наважується називати себе отцями народу, країни, світу. Як вони сміють перебирати на себе Твою роль? Як розпізнати їхню духовну облуду і не втратити віри… Continue reading

  • Про віру в Бога, а не в силу молитовних слів…

    Кілька думок про молитву та її роль у нашому житті, а надто в контексті війни, яка принесла стільки болю нашим сім’ям, Церкві й народові. Наша родина дуже вдячна вам за кожну молитву, і ми самі день і ніч волаємо до Бога про зцілення і збереження життя нашого братика Андрія, як волали і волають сотні тисяч… Continue reading

  • Шрами війни і довгий шлях додому…

    У війни є обличчя. Ідучи вулицями рідного Рівного, повертаючись із залізничної лікарні, де я проходжу черговий огляд по лінії ВЛК, який уже добігає кінця з невідомим, але очікуваним результатом, я бачу дедалі більше поранених військових. Сліди війни помітні на кожному кроці, і за кожним із цих слідів стоїть людина з покаліченою долею, скаліченим тілом і… Continue reading

  • Мамо, чому вони це зробили?

    Війна має обличчя… Той похмурий дощовий жовтневий день 2003 року в Лувені закарбувався в моїй пам’яті назавжди. К.К., мій літній викладач-німець з ETF і лютеранський пастор, поділився зі мною болючим, хоч і неконфіденційним, спогадом із дитинства. Ми просиділи кілька годин у «Domus», і поки він розповідав, я бачив перед собою вже не поважного сивого професора,… Continue reading