BEING HUMAN

#БутиЛюдиною. Дорогий татусю, так важко писати тобі після втрати нашого Андрійка. І все ж…

Вітаю тебе із сімдесят четвертим днем народження. Я, твій старший син Тарас, пишу ці рядки з глибокою вдячністю і любов’ю. Це літо принесло нам і благословення, і випробування: народження Меліски, весілля Павлуші, а разом з тим загибель Андрюші, і все це за такий короткий час. Саме в такі місяці я особливо гостро відчуваю вдячність за все, що ви з мамою для нас зробили і робите далі.

Пам’ятаю, як ще малим допомагав тобі на пасіці, там, де тепер стоїть комплекс «Софія». Ти вчив мене відповідальності, показуючи, як чистити вулики й працювати з бджолами, і терпляче пояснював кожен крок.

А пам’ятаєш, тату, як ти іноді в неділю після церкви лягав відпочити? Ти клав мене й мою сестру Таню між собою і стіною, бо нас тоді було ще тільки двоє, обоє дошкільнята. Я усвідомлював, що за стіною прірва, адже п’ятий поверх, і все одно ти, який спав скраю, давав нам відчуття цілковитої захищеності. Твій спокійний сон під звуки із залізничного вокзалу та цехів газорозрядного заводу заспокоював і нас, і ми відчували твою любов навіть тоді, коли ти просто відпочивав після важкого тижня.

Яскраво пам’ятаю ваші з мамою нічні друкарські зміни, коли ви ризикували свободою, підпільно друкуючи християнську літературу за радянських часів, а вранці однаково йшли на роботу, щоб забезпечити нашу величезну родину. Твоя посвята служінню Богові й готовність ризикувати роками ув’язнення завжди мене вражали.

Згадую, як у буремні дев’яності ти брався за будь-яку роботу, щоб прогодувати нас усіх, і як ми разом працювали на полі в селі, в офіційно зареєстрованій друкарні, долучалися до місіонерських проєктів. Ти показав нам, що будь-яка праця важлива, коли вона чесна і допомагає іншим, і не тільки в матеріальному сенсі.

Ви з мамою подарували нам безцінний світ музики, віддавши всіх одинадцятьох дітей до музичної школи. Наші сімейні християнські концерти в церкві і поза нею не лише розвинули наші таланти, а й навчили працювати як одна команда, і ця навичка стала для мене безцінною в дорослому житті, а надто досвід гри на віолончелі в симфонічному оркестрі.

А пам’ятаєш ті два величезні двоярусні ліжка, які ти змайстрував? Вони допомогли нам, дев’ятьом дітям на той час, до переїзду в більшу квартиру, поміститися в маленькій кімнаті нашої хрущовки на п’ятому поверсі. Ти жартував, що це наш сімейний корабель, і ми справді почувалися командою мореплавців, готових до будь-яких пригод, і навіть мріяли застелити підлогу клейонкою, налити води й влаштувати басейн, щоб іще більше відчути себе на кораблі.

Наші таємні зустрічі у великій кімнаті теж лишили незабутній слід. Пізно ввечері, за зашторених вікон, ми збирали сторінка до сторінки християнські книжки, співаники й Нові Завіти, і під звуки проповідей та пісень ти вчив нас зберігати віру в серці навіть тоді, коли зовнішній світ проти цього.

Наші спільні майже щорічні до 2019 року походи в Карпати були справжньою школою життя, бо ти вчив нас долати труднощі, підтримувати одне одного і захоплюватися красою Божого творіння. Ці подорожі показали, як важливо мати мету і йти до неї попри перешкоди, чи то підйом на гору, чи життєвий виклик.

Тату, твоя мудрість і твоя любов до Бога і до нас провели нашу родину через найтемніші часи. Коли розпався Союз, який випив стільки крові й життя з нашої родини, і настала економічна криза, ти не опустив рук і навчив нас бачити можливості там, де інші бачили самі проблеми. Я особливо вдячний за твою підтримку, коли я вирішив здобувати богословську освіту, бо попри скептицизм декого ти ніколи не сумнівався в обраному мною шляху, підтримував і молився за мене.

Сьогодні, коли наша родина розкидана по різних країнах і містах, твої уроки єдності тримають нас разом, і кожен з нас несе в собі частинку твоєї віри, твого оптимізму і твоєї любові до життя. І в усіх нас, як і в тебе, оченята трохи на вологому боці планети.

Тепер, коли ми оплакуємо втрату Андрія, саме твоя віра в Бога підтримує всіх нас. Ви з мамою не просто виростили одинадцятьох дітей, ви створили для нас цілий світ любові й підтримки, і мало хто ззовні зможе оцінити чи описати цей світ, світ вашої любові одне до одного і до кожного з нас окремо.

Раніше нас було одинадцятеро, а тепер десятеро, і пам’ять про Андрія живе в наших серцях. У Божій пам’яті й у нашій, доки ми живі, нас завжди буде одинадцятеро. Я обіцяю.

У твій сімдесят четвертий день народження я хочу сказати: дякую тобі за все. За кожну молитву, за кожен урок, за кожну хвилину, коли ти був поруч, і особливо за те, ким ти є для нас, твоїх одинадцятьох дітей. Нехай Господь дарує тобі й мамі трохи більше здоров’я, радості й миру у ваших люблячих серцях.

Багато ще хочу сказати, і, можливо, Господь дасть нам зустрітися на цій землі, і ще поговоримо, і згадаємо, і підемо на прохід, і помріємо з Богом… З любов’ю і вдячністю, твій старший син Тарас. Шануймося, тату.