BEING HUMAN

Contemplating the Divine and Earthly through Human Eyes • Споглядання Божественного і земного очима людини


Дорога до Алеї Героїв: від серця до вічності

1,534 words
6–10 minutes

#БутиЛюдиною. Мій любий братику Андрійку, це мій останній лист до тебе, і я відправлю його також на твою електронну пошту, хоч і далі час від часу писатиму тобі в месенджер та у своєму щоденнику.

Важко повірити, що тебе вже немає з нами тут, на цій Безмовній Планеті. Нас було шестеро братів, а тепер лишилося пʼятеро. Коли ми отримали звістку про твою загибель, здалося, що більша частина світу нашої родини розбилася вщент.

Ти був таким молодим, мав попереду ціле життя і безліч планів у медицині та анестезіології, і ми стільки разів це все обговорювали, мріючи разом з Богом. Досі здається, що за тиждень чи два ти зателефонуєш або приїдеш у коротку відпустку, а нам треба лише ще трохи зачекати й помолитися.

Хочу поділитися з тобою тим, що я відчував, коли востаннє був поруч із тобою наодинці, у тому «бусику» дорогою на «Нове», до Алеї Героїв. Зі мною були Г. і наша племінниця Н. Після церемонії на Майдані я сів у той бусик, щоб як старший брат провести тебе в останню путь, записати відео з тобою для тата і мами і ще раз передати тобі їхні слова любові, печалі та надії.

ТРУНА

Дивлячись на твою темно-коричневу лаковану труну, вкриту таким рідним жовто-блакитним прапором, який тепер уже в батьків, я відчуваю пекучий біль, що пронизує серце й розум. Він настільки сильний, що всередині мене ніби палає пекельне полум’я, яке не дає повністю усвідомити те, що сталося, і кожна клітина тіла ще й досі протестує проти цієї втрати, відмовляючись прийняти, що тебе більше немає.

Я знаю, що цей біль відчуваю не тільки я. Кожен у нашій родині, яку ти так щиро любив і намагався вберегти від страшних історій про війну, переживає тепер те саме. Без тебе лишилася велика порожнеча, якої нічим не заповнити, і хоча зараз цей біль здається нестерпним, я знаю, що з часом ми знайдемо, і мусимо знайти, сили жити далі разом із ним.

БІЛІ СТРІЧКИ

Білі траурні стрічки, що обвивають твою труну, стали німими свідками нашого невимовного болю, який обвиває наші душі. Вони нагадують мені про нашу велику і дружну родину, яка переживає найважчі свої часи.

Тато і мама. Я не можу навіть уявити, який біль вони відчувають, утративши сина. Останні пʼять років вони так мріяли побачити тебе, обійняти, побачити, як ти створюєш власну сім’ю і досягаєш успіху в медицині. Твій портрет, який зараз у мене в руках, уже стоїть у їхній вітальні, і ти щодня дивишся на них із лагідною посмішкою.

Наші пʼять сестричок. Ти був для них справжнім другом, а не тільки братом, і скільки разів ти їх підтримував, давав мудрі поради або просто був поруч, коли це було потрібно.

Тепер нас, братів, лишилося тільки пʼятеро, Андрійку. Ми завжди були дружною і міцною командою, а ти був невіддільною її частиною, і скільки щасливих моментів ми пережили разом, скільки труднощів долали пліч-о-пліч. Без тебе наше братерство вже ніколи не буде повним, і водночас ти завжди будеш одним із нас у теперішньому часі.

Твої племінники та племінниці так тебе любили і завжди з нетерпінням чекали зустрічі з улюбленим дядьком на Грушевського, твого приїзду з Одеси чи з фронту. Ти вмів знайти підхід до кожного, розвеселити й підтримати, і ми допоможемо їм зберегти пам’ять про тебе в їхніх сердечках.

Дружини і чоловіки твоїх рідних, твої побратими і наші друзі. Для них ти був більшим, ніж родич чи товариш, і вони цінували твою щирість, відвертість і вміння підтримати в скрутну хвилину. Ми плачемо разом із ними, і кожна пролита за тобою сльоза є даниною нашої безмежної любові й поваги до тебе.

ДЕРЕВ’ЯНИЙ ХРЕСТ

Світло-коричневий дерев’яний хрест, обвитий вишитим рушником, із табличкою, на якій викарбувано твоє ім’я, лежить переді мною, немов німий свідок нашої спільної віри в Ісуса Христа. Ця віра є нашою надією і опорою в темний час, і вона дає нам певність, що смерть є переходом у вічність, а не кінцем. Цей простий хрест є символом такої віри й нагадуванням про твоє нове життя, а згодом і про наше.

Я знаю, що зараз ти вже з Ним, у вічній радості та спокої. Ти залишив цей недосконалий, зламаний гріхом світ, цю Безмовну Планету, як ми її називали, посилаючись на улюблені книги Клайва Льюїса. Тут, на землі, ми ще змушені боротися зі смутком, болем і втратою, а твоя душа вже вільна від усього цього.

Мені так важко говорити про тебе в минулому часі. Здається, ніби ти просто кудись ненадовго відійшов і скоро повернешся зі своєю щирою усмішкою і теплими обіймами. І я знаю, що це не так: ти вже ніколи не повернешся в цей земний світ і водночас далі живеш в іншому, кращому.

Дивлячись на цей хрест, я немов чую тихий голос: «Тарасе, хрест порожній, Христос воскрес». Ці слова наповнюють моє серце надією і розумінням, що й ти одного дня воскреснеш, як і наш Спаситель, а тому ім’я «Андрій», викарбуване на табличці, є символом твого нового життя з Ним, а не самою лише даниною пам’яті.

Я вірю, що настане День, коли ми всі зустрінемося знову, День, коли Христос поверне тебе до нас, а нас до тебе, і ми зможемо обійняти тебе в новому, досконалому тілі, де вже не буде ні сліз, ні страждань, ні розлуки. А поки що ми змушені продовжувати земне життя без тебе. Вибач, що так.

ВІНОК

Андрійку, я бачу вінок, що стоїть у дальньому лівому кутку бусика, за твоїм дерев’яним хрестом. Чомусь не можу пригадати, хто саме його приніс, хоч у ці хвилини це й не має великого значення.

Темно-зелені гілки кипариса, сплетені у вінок, нагадують мені про вічне життя, бо це дерево здавна вважалося символом безсмертя душі, адже його вічнозелене листя не в’яне навіть у найлютіші морози. Твоє земне життя обірвали руки російських злочинців так несправедливо рано, і, дивлячись на ці гілки, я нагадую собі, що фізична смерть є переходом в інший, Божий світ, а не кінцем.

Частина гілок укрита чимось схожим на білий сніг, і це чомусь змушує мене думати про чистоту й безгрішність, і я згадую обітницю Христа обілити наші душі Своєю кров’ю від усякого гріха через нашу довіру до Нього. Я знаю, що ти жив гідно, у вірності Христові, і що твоя душа завжди прагнула до Нього навіть у найважчі моменти, тож, дивлячись на ці символічні гілки, я знаю, що Господь прийняв тебе у Свої обійми і дарував тобі вічний спокій.

ЛЮДИ

Дивлячись у вікно, я бачу сотні людей, які зібралися на Майдані, щоб провести тебе в останню земну путь до місця спочинку, де твоє тіло перебуватиме до Воскресіння першого. Вони прийшли, бо щиро любили й поважали тебе, і серед них твої друзі, побратими, знайомі і просто небайдужі мешканці нашого міста.

Разом ми проливаємо сльози за твоїм передчасним відходом у вічність. Наші серця сповнені болю й гіркоти від усвідомлення того, що тебе, такого молодого і сповненого життя, підступно вбили російські окупанти, як Каїн злочинно позбавив життя Авеля.

Ми безмежно вдячні тобі, Андрійку, за те, що ти разом із сотнями тисяч інших воїнів виборював наше право жити без страху й приниження, у країні, вільній від ілюзорного і демонічного «російського міра». І, як сказав наш двоюрідний брат Роман Корнійчук, твоя жертва назавжди закарбується в серцях нашої родини: життя за життя.

ДОРОГА

Андрійку, час невблаганно спливає, і нам уже час рушати. Вибач. Наша процесія повільно рушає з Майдану, де зібралося так багато людей, щоб віддати тобі останню шану, і труна з твоїм тілом, вінок і хрест злегка хитаються.

Поволі пересуваючись центральними вулицями Рівного, я помічаю, як увесь транспорт, і пасажирський, і приватний, зупиняється обабіч нашої процесії, а водії та пасажири виходять зі своїх автівок і стають на коліно, віддаючи тобі шану. Дивлячись на це, я раптом подумав: чи настане колись час, коли стільки ж людей стане на коліна в молитві перед Христом, ушановуючи Його страждання, смерть і Воскресіння заради нашого спасіння? Ти ж так часто молився Христу у своєму молитовному куточку саме на колінах, братику.

Погляди людей, які стоять обабіч вулиці, прикуті до нашої процесії, і на їхніх обличчях сльози й біль, змішані з повагою та вдячністю. Вони знімають головні убори, хрестяться і проводжають тебе в останню путь, і, дивлячись на них, я відчуваю, як груди стискає нестерпний біль, бо вони щиро розділяють наше горе.

АЛЕЯ ГЕРОЇВ

Андрійку, ми приїхали, вже відкривають двері бусика, і тут теж на тебе чекає багато людей зі сльозами й тихими молитвами. Попрощаюся з тобою тут, мій дорогий братику, бо в нас більше не буде можливості побути наодинці.

Обіцяю ніколи не забути твого прикладу і твого життя завдовжки в тридцять три роки. Ти був вірним Богові до смерті, і замість тернового вінця страждань, який мав тут, ти отримав вінець вічного життя. Дочекайся всіх нас, Андрійку, і передай привіт усім нашим рідним і друзям у Спільноті Живих. Ми безмежно сумуємо. А поки що, братику, відпочинь. Поспи. Нікуди не поспішай. Відпочинь.

Ми сумуватимемо за тобою щодня, згадуватимемо твою щиру усмішку, добре серце і безмежну любов до життя, і берегтимемо одне одного, як одна велика родина. Дякую тобі за все, рідний, за те, що ти був з нами, любив нас і залишив по собі стільки світлих спогадів.

Не хочу і не можу, братику. Усе єство кричить і пече. І все ж я знаю, що маю відпустити тебе, не забути, а відпустити в обійми Небесного Татуся, щоб дожити і допрацювати те, що маю дожити і допрацювати тут, на Безмовній Планеті.

Шануймося, Андрійку. Твій старший брат, Тарас М. Дятлик, Україна
17 серпня 2024, субота
906-й день повномасштабної російської агресії
906-й день повномасштабного мовчання російських євангельських християн


Discover more from BEING HUMAN

Subscribe to get the latest posts sent to your email.



Leave a Reply