У найтемніші періоди своєї історії Божий народ отримував пророків. Вони приходили тоді, коли здавалося, що відчай поглине все, і несли світло надії й дорогу до зціленого Майбутнього. Життя цих людей часто були зломлені болем, і саме тому їхнє свідчення важило: вони називали і злодіяння окупантів, і гріхи власного народу, а водночас проголошували прихід Божого Царства, яке перевершує всі земні імперії з їхнім бажанням знову стати великими.
Сьогодні Бог кличе нових пророків, і перше, чого вони мають навчитися, це бачити світ таким, яким він є: спотвореним егоїзмом і жорстокістю, далеким від Божого задуму. Разом з тим бачити його істинне призначення, тобто бути оселею Божої присутності. Живучи надією посеред руїн, Спільнота Надії стає передсмаком нового творіння, до якого прагне все створене.
Єремія оплакував руйнування Єрусалима і страждання свого народу від вавилонських загарбників, і саме серед руїн проголошував Царство, яке вивищується над усіма тимчасовими імперіями: «Бо Я знаю ті думки, які думаю про вас, говорить Господь, думки спокою, а не на зло, щоб дати вам будучність та надію» (Єр. 29:11, переклад Огієнка). Пам’ятати про Боже Майбутнє означає плекати надію тоді, коли реальність свідчить про протилежне, і жити вірою в перемогу Божої любові попри біль тут і тепер.
Єзекіїль у полоні засуджував і гріхи свого народу, і жорстокість поневолювачів, а попри картини насильства бачив відродження Ізраїлю: «І дам вам нове серце, і нового духа дам у ваше нутро, і викину камінне серце з вашого тіла, і дам вам серце із плоті» (Єз. 36:26, переклад Огієнка). Надія народжується там, де людина наважується довіритися Тому, Хто оживляє мертве. Ми віримо, що Бог здатний дати нам серце, готове до відбудови, і що Його Дух перетворить пустелю війни на сад Його миру, а тому несемо цю надію на лінію зіткнення людських страждань, як військові й волонтери, як капелани й медики.
Надія є впевненістю в Божій вірності тоді, коли ми самі буваємо Йому невірні через біль і зломленість. Вона є очікуванням, що Він у Свій час перетворить пустелі страждань на оазиси життя, і світлом, яке осяює наше сьогодні сяйвом Божого завтра.
Пророче бачення протистоїть логіці імперій, побудованих на поневоленні слабших, і викриває гріховність систем, що знелюднюють людину. Тому пророче служіння Спільноти Надії є нашим закликом одне до одного жити за принципами Царства вже тут і тепер.
Подібно до старозавітних пророків, ми свідчимо і про звірства окупантів, і про гріховність власного суспільства, оплакуємо зруйновані міста, скалічені долі та втрачені життя, визнаємо власні провини й недбалість. І водночас ми носії Надії, бо вказуємо на Царство миру, справедливості й зцілення, яке прийде попри все, і зупинити Його ніхто не має сили.
Надія є здатністю розгледіти Божий задум відновлення серед уламків теперішнього, а не позитивним мисленням чи наївною вірою в щось трохи краще за те, що маємо. Вона спонукає нас просуватися вперед бодай комариними кроками і тримає стійкими в часи криз, бо останнє слово в історії належить Богові. Це погляд віри крізь морок страждання, який саме завдяки надії розпізнає світло Божого Майбутнього крізь хаос теперішнього.
Ми молимося, солимо і світимо, бо віримо, що молитва разом із ділами любові змінює реальність навколо нас, і що кожен акт служіння волонтерів і капеланів, кожне слово підтримки, кожна краплина поту й крові наших захисників і медиків наближають Божий задум для цієї землі. Прийде день, коли здійсняться слова пророка: «І Він буде судити між людьми, і буде численні народи розсуджувати. І мечі свої перекують вони на лемеші, а списи свої на серпи. Не підійме меча народ проти народу, і більше не будуть навчатись війни!» (Іс. 2:4, переклад Огієнка).
І того дня ми як народ, що пройшов крізь горнило страждань, зможемо сказати: «Господь моя сила та щит мій, на Нього надіялось серце моє, і Він допоміг, і моє серце радіє, і піснею своєю прославлю Його!» (Пс. 28:7, переклад Огієнка).
Нехай же Господь зміцнює нас у боротьбі за правду, за свободу і за гідність нашого народу, і нехай через нас Він являє світові Свою славу, любов і силу.
Шануймося. Тарас Дятлик, Україна
809 днів повномасштабної роzійської агресії
Leave a Reply