BEING HUMAN

У найтемніші періоди історії Народу Божого, коли здавалося, що відчай і страждання поглинуть усе навколо разом зі Спільнотою Надії, Бог посилав Своїх пророків, аби вони несли світло надії та вказували шлях до зціленого Майбутнього. Ці люди віри, — чиє життя і душі часто були зломані стражданнями і болем, — були свідками жахливих злодіянь окупантів і… гріхів власного народу.

Але попри все пророки невпинно проголошували прихід Божого Царства – Царства істинного і справедливого миру, відновлення, яке перевершує всі земні імперії, що «знову хочуть стати великими» та їхні ілюзорні обіцянки процвітання.

І сьогодні, в часи війни та страждань, Бог закликає нових пророків, — чиї серця сповнені любов’ю до Батьківщини та ближніх, — бути активними свідками Божої присутності посеред руїн та смерті. У світлі покликання Царства Божого Церква, як Спільнота Надії, має, перш за все, навчитися бачити і сприймати світ у його справжньому стані – страждаючим від гріха та несправедливості, спотвореним егоїзмом та жорстокістю, далеким від Божого задуму.

Але водночас вона покликана бачити і втілювати істинне призначення творіння і світу – бути відображенням Божої слави, оселею Його присутності та Царства. Живучи надією посеред руїн сьогодення, Церква є знаком цього призначення, передчуттям оновленого світу, передсмаком оновленого творіння до якого прагне все створіння…

Пророк Єремія, оплакуючи руйнування Єрусалиму та страждання свого народу від жорстокості вавилонських загарбників, не втрачав надії на Боже відновлення. Навіть серед руїн Єрусалиму Єремія проголошував надію на Боже Царство, яке як історично, так і есхатологічно перевершує тимчасові земні царства і імперії:

«Адже лише Я знаю наміри, які Я маю щодо вас, – говорить Господь, – наміри про ваш спокій, а не про лихо, аби забезпечити вас добробутом у майбутньому й надією» (Єр. 29:11).

Ці слова і сьогодні нагадують нам, що пам’ятати про Боже майбутнє – означає плекати надію всупереч безнадії сьогодення, серед руїн свого життя і душі… довіряти обітницям Божого Царства, коли реальність свідчить про протилежне… жити вірою в те, що Божа любов і справедливість переможуть, незважаючи на біль і страждання тут і зараз. Зрощувати у собі таку надію — значить бути свідком Божого завтра посеред руїн сьогодення.

Перебуваючи в Вавилонському полоні, пророк Єзекіїль засуджував гріхи свого народу та жорстокість поневолювачів. Та попри страшні картини насильства, він мав видіння відродження Ізраїлю:

«Я дам вам нове серце і нового духа вкладу в вас, — і видалю з вашого тіла кам’яне серце і дам вам серце тілесне. Я дам вам Мого Духа, й зроблю так, що ви будете жити за Моїми Заповідями та дотримуватись Моїх Законів, виконуючи їх» (Єз. 36:26).

Ці пророчі слова сповнені глибокої істини: надія народжується, коли людина наважується повірити в Божі обітниці, довіритись Тому, Хто оживляє мертве і творить нове.

І сьогодні, посеред страшних картин руйнувань та смертей, ми, як Спільнота Надії, покликані мати таке ж видіння відродження та зцілення нашої землі. Ми віримо, що Бог здатний дати нам нове серце – серце, готове до відбудови… Дух Божий, Який оживляє мертве і творить нове, здатний перетворити нашу пустелю війни на квітучий сад Його миру. Тому ми, — як військові та волонтери, як капелани та медики, — покликані бути носіями цієї преображаючої надії на лінії зіткнення людських страждань…

Надія – це впевненість у Божій вірності, особливо тоді, коли ми буваємо Йому невірні через біль, страждання, зломаність… Надія — це очікування того, що Він здатний перетворювати пустелі страждань на оазиси життя… у Свій час… Надія — це світло, що осяває наше «сьогодні» сяйвом з Божого «завтра»…

Своїм життям та словом пророки з сивої давнини запрошують нас знову розпізнати реальність Божого Царства – саме той світ, де панують справедливість, цілісність (“шалом”) і гармонія, де немає місця гнобленню й експлуатації.

Це Царство і Його пророче бачення, — як вторгнення Божого «завтра» у наше сьогодення, — протистоїть логіці імперій, побудованих на поневоленні і приниженні слабших, та викриває гріховність систем, що дегуманізують людей. Воно проголошує Божі принципи людських стосунків і закликає жити за принципами любові, милосердя та поваги до гідності кожної особистості.

Тому пророче служіння Спільноти Надії — це також наш заклик один до одного жити за принципами Божого Царства вже тут і тепер, кидаючи виклик деспотизму та несправедливості імперій… Ці пророчі свідчення набувають особливого значення для нас сьогодні, коли Україна, а разом з нею і вся Спільнота Надії, переживає темну ніч війни та страждань.

Подібно до старозавітних пророків, ми є свідками звірств окупантів та гріховності власного суспільства. Ми оплакуємо зруйновані міста, скалічені долі, втрачені життя… Ми визнаємо власні провини та недбалість… І в той же час ми покликані бути носіями Надії — вказувати на Боже Царство миру, справедливості і зцілення, яке прийде незважаючи на всі труднощі сьогодення, і ніхто не має сили і здатності зупинити Його…

Надія — це не просто позитивне мислення чи наївна безвідповідальна віра в щось трохи краще, ніж я маю зараз. Це здатність серед уламків і руїн сьогодення розгледіти Божий задум відновлення. Вона спонукає нас не зупинитись на відчутті безвиході, а просуватись вперед навіть «комариними кроками», довіряючи Божим обітницям… Надія спонукає нас бути стійкими в часи криз і страждань, бо ми знаємо, що Бог має останнє слово в історії…

Надіятись — значить вірити, що світло Божої любові і справедливості розжене найгустішу пітьму, навіть якщо це не трапиться тут і зараз… Це погляд віри у морок страждання і болю… цей погляд віри крізь хаос і темряву сьогодення розпізнає світло з Божого Майбутнього саме за допомогою надії… Саме таку надію ми покликані нести світові і один одному — надію, яка не ігнорує біль і страждання сьогодення, але розпізнає Його Майбутнє і вказує на обриси Божого Царства, що наближається…

Як і пророки Старого Завіту, Церква має викривати антилюдську сутність тоталітарних режимів та імперських амбіцій, які претендують бути представниками Царства Божого, але натомість сіють розбрат, біль і смерть. Церква має бути оплотом надії для знедолених і пригноблених, голосом тих, хто не має голосу…

Нехай же приклад біблійних пророків та сучасних героїв віри надихає нас, Спільноту Надії, залишатися вірними свідками Божого Царства, нести світло надії в найтемніші закутки людського відчаю… Нехай наше життя стане живим свідченням перемоги надії над відчаєм, правди над брехнею, миру над насильством… Нехай наша Спільнота Надії буде провісником зціленого майбутнього, в якому здійсняться древні пророцтва про мир для гноблених народів та єдність людства в поклонінні єдиному істинному Богу…

Посеред руїн і страждань сьогодення ми, як Спільнота Надії, покликані йти назустріч світанку Божого Царства. Бо ми знаємо, що найтемніша ніч – це завжди переддень світанку, а зима завжди змінюється весною…

Попереду нас чекає зцілене Майбутнє, в якому більше не буде війн, сліз і смерті. І хоча сьогодні наші очі ще затьмарені болем і скорботою, наші серця вже сповнюються передчуттям того дня, коли здійсняться древні пророцтва і вся земля наповниться миром і славою Господньою. Тож нехай наша віра в невідворотність приходу Божого Царства буде непохитною, як скеля серед бурхливого моря. Звершиться все, про що говорили древні пророки. Настане час, коли

«перекують мечі свої на лемеші, а списи свої – на серпи. Жоден народ вже не підніме меча проти іншого народу, і більше не будуть навчатись воювати. […] Як би інші народи не намагались діяти в ім’я своїх богів, ми будемо ходити в Ім’я Господа, нашого Бога, повік-віків» (Міх. 4:3-5).

Нам залишається тільки вірити, надіятись і йти вперед, сміливо несучи світло надії всім, хто перебуває в темряві. В очікуванні цього зціленого Майбутнього ми молимось, солимо і світимо, будучи Спільнотою Надії для України. Ми віримо, що наші молитви, поєднані з діями любові та милосердя, здатні перетворювати реальність навколо нас. Кожен акт служіння волонтерів і капеланів, кожне слово підтримки, кожна краплина поту та крові наших захисників і медиків наближають нас до здійснення Божого задуму для нашої землі… Ми віримо, що прийде день, коли здійсняться слова пророка Ісаї:

«І Він буде судити між людьми, і буде численні народи розсуджувати. І мечі свої перекують вони на лемеші, а списи свої на серпи. Не підійме меча народ проти народу, і більше не будуть навчатись війни!» (Іс. 2:4).

І в той день ми, як народ, що пройшов крізь горнило страждань, зможемо сказати:

«Господь – моя сила та щит мій, на Нього надіялось серце моє, і Він помагає мені, тому моє серце радіє, і піснею я Його хвалю» (Пс. 27:7).

Тож нехай Господь зміцнює нас і додає нам сил у цій боротьбі за правду, свободу і гідність нашого народу. Нехай Він благословить Україну миром, процвітанням і духовним відродженням. І нехай через нас, як Свою Церкву та Спільноту Надії, Він являє Свою славу, любов і силу всьому світу. Шануймося <3
—
Тарас Дятлик, Україна
809 днів повномасштабної роzійської агресії