#БутиЛюдиною. Про інституційну пророчу тишу російських євангеликів, які часто заявляють, що живуть у християнській країні з президентом-християнином, і для яких традиційні християнські цінності є найвищим пріоритетом, а вдячність Кремлю за їхній захист є обов’язком. Це їхні слова, не мої.
«Горе тим, що зло називають добром, а добро злом, що ставлять темноту за світло, а світло за темноту, що ставлять гірке за солодке, а солодке за гірке!» (Іс. 5:20, переклад Огієнка). Ісая говорив це не язичникам, а народові Божому, тим, хто знав Закон, співав псалми і приносив жертви. Саме їм, а не чужинцям, пророк сказав: ви називаєте зло добром.
Ці слова завжди звучали не лише до Ізраїлю біблійних часів, а й до Церкви, до народу Божого, який має знати різницю між світлом і темрявою. Вони звучали до Єрусалима майже три тисячі років тому і до німецьких християн у тридцятих роках. Вони звучать і до Церкви в Україні, яка теж стоїть перед щоденним вибором між правдою і зручною брехнею.
Але сьогодні вони з особливою силою звучать до російських євангеликів: баптистів, п’ятдесятників, лютеран, адвентистів, а не тільки до православних. До тих, хто читає ту саму Біблію, співає гімни з «Пєснь Возрождєнія» щонеділі й молиться тим самим «Отче наш», що й ми. До церков, які мають пророчий голос і обирають мовчання співучасті. До лідерів, які мають свободу говорити і говорять не те.
Кожен із нас стоїть перед Богом зі своїм вибором і його наслідками: «Не обманюйтеся, Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне!» (Гал. 6:7, переклад Огієнка). Голосування за Путіна й підтримка його війни були не просто політичним рішенням, а моральним актом, наслідки якого відлунюватимуть у росії десятки, якщо не сотні років.
Грудень 2025-го. Майже четвертий рік повномасштабної агресії, одинадцятий рік війни проти України. За даними ВЦИОМ, 79% росіян довіряють Путіну, 74% схвалюють його зовнішню політику разом із так званою СВО. Дослідження Chicago Council і Левада-центру за лютий 2025-го зафіксувало історичний максимум: 88% схвалення Путіна й 74% підтримки уряду.
Найпоказовіше для мене внутрішнє протиріччя: 66% росіян вважають, що треба йти на мирні переговори, і 73% із них підтримують продовження війни. Це не непорозуміння, а моральна шизофренія в рамках тих самих традиційних християнських цінностей, які вони нібито захищають. Тримається вона на дегуманізуючій пропаганді, яка системно стирає українців як народ, як країну, як мову, і росіяни, включно з багатьма євангеликами, вірять їй, бо вона годує їхню імперську гордість.
Січень 2026-го. Генерувальна потужність України впала з 33,7 ГВт на початку вторгнення до 14 ГВт, тобто втрачено 59%. Половина всіх гідроелектростанцій пошкоджена, а 40% знищено повністю. Шістдесят відсотків газовидобутку зруйновано до зими. Понад 3100 атак на енергетичну інфраструктуру між березнем і вереснем 2025-го. Удари по залізниці завдали збитків на 5,8 мільярда доларів. У січні, за мінус п’ятнадцяти й нижче, мільйони людей лишаються без світла, води й опалення на дні й тижні, тисячі багатоповерхівок стоять нетопленими.
Від початку повномасштабного вторгнення випущено 13 300 ракет і 142 300 дронів типу «Шахед». У 2025 році росія провела 42 масовані комбіновані удари, кожен із понад трьохсот ракет і дронів, тобто приблизно один такий удар кожні десять днів, а найбільший, у вересні 2025-го, налічував 823 цілі.
Убито 15 000 цивільних, понад 40 000 поранено, і 2025-й став найсмертоноснішим роком для цивільних поза прифронтовою зоною, не кажучи вже про переселенців і біженців. Використання дронів ближньої дії зросло на 120%, і лише за 2025 рік ними вбито 577 цивільних і поранено 3288. Це не спеціальна операція. Це геноцид і екоцид, системне знищення народу і країни ракетами, дронами і пропагандою, спрямованою проти української мови й ідентичності.
Комісія США з питань міжнародної релігійної свободи у 2025 році зафіксувала, що росія продовжує чинити особливо тяжкі порушення релігійної свободи на окупованих землях України, а не тільки на власній території. Убито понад 67 священнослужителів, і це лише підтверджені випадки. Моніторинговий проєкт Religion on Fire свідчить, що російська армія знищила або пошкодила щонайменше 642 релігійні будівлі, з них 596 християнських церков різних конфесій, і це дані за 2025 рік, тоді як на січень 2026-го вони значно вищі. У липні 2024-го росіяни знищили останній храм ПЦУ в окупованому Криму. На Луганщині не лишилося жодної діючої протестантської церкви.
І ось питання, від якого мені немає спокою від 24 лютого 2022 року, після багатьох років співпраці з російськими євангеликами й семінаріями у сфері місії та богословської освіти.
Російські євангельські лідери заперечують, що в росії є обмеження чи переслідування християн. На кремлівських молитовних сніданках вони, навпаки, дякують Путіну за релігійну свободу, і все це можна перевірити на їхніх сайтах і в їхніх каналах. Гаразд, припустімо, це правда. Припустімо, російські баптисти, п’ятдесятники та євангельські християни справді живуть у свободі, про яку публічно заявляють.
Замість того щоб цією свободою скористатися, вони підписують публічні звернення до міжнародної спільноти про переслідування християн в Україні, як-от нещодавнє. Представники РПЦ їдуть до Конгресу США розповідати про гоніння з боку українського уряду, і в той самий час російські солдати катують і вбивають українських пасторів та священників на окупованих територіях, богослужіння українською заборонені, як і школи, бібліотеки та центри української культури. Шістдесят сім священнослужителів уже ніколи не проведуть богослужіння.
Тепер росіяни чують вибухи від українських ударів по НПЗ і військових об’єктах і скаржаться на страждання. Але Біблія розрізняє страждання за їхньою природою, і це розрізнення критично важливе. Українці захищають свій дім, сім’ю, народ і мову від окупанта, і це страждання тих, хто став на захист життя проти терору.
Коли ти випускаєш 13 300 ракет і 142 300 дронів по цивільній інфраструктурі, не дивуйся, що полум’я та іскри дійдуть і до твого порога. Це не помста, а наслідки свідомого вибору зла для мирних сусідів і багатьох років дегуманізації. «А що вітер вони засівають, то бурю пожнуть» (Ос. 8:7, переклад Огієнка). Росіяни, включно з євангеликами, проти болю для себе і за той самий біль для нас, або принаймні відмовляються його засудити.
Церква, незалежно від обставин, покликана бути пророчим голосом насамперед для власного народу. Бог попереджав сторожа: «Коли Я скажу безбожному: Конче помреш, а ти не остережеш його й не будеш говорити, щоб остерегти безбожного від його безбожної дороги, щоб він жив, то помре той безбожний за свою провину, а його кров Я зажадаю з твоєї руки!» (Єз. 3:18, переклад Огієнка). Останнє спільне звернення російських євангеликів про гоніння на християн в Україні є мегафоном співучасті в пропаганді.
І тут питання постає прямо. Якщо в росії немає гонінь на християн і вони є тільки в Україні, то що заважає російським лідерам звернутися з вимогою припинити терор і вивести війська? Якщо вони вільні говорити правду Кремлю без загрози для себе, то чому мовчать про вбивства, ґвалтування й депортації? Якщо вони можуть вільно підписувати кремлівські звернення про гоніння в Україні, то чому мовчать про 15 000 убитих цивільних, про 142 300 дронів по мирних містах, про знищену половину гідроелектростанцій, про мільйони людей без світла, тепла і води за мінус п’ятнадцяти?
Пророк Натан не писав прес-релізів для царя Давида, коли той згрішив і послав на смерть відданого воїна, а сказав йому в обличчя: «Ти той чоловік!» (2 Сам. 12:7, переклад Огієнка). Ілля не організовував молитовних сніданків з Ахавом і Єзавеллю, як це системно роблять російські євангелики з путінською владою, а протистояв системному злу. Іван Хреститель не молився за мудрість для Ірода, як сказав про Путіна Франклін Ґрем у 2022 році після початку вторгнення, а назвав гріх гріхом, хоч і заплатив за це головою. І Павло писав: «І не приставайте до безплідних діл темряви, а краще й докоряйте» (Еф. 5:11, переклад Огієнка). Тому для мене інституційне мовчання російських євангеликів є участю в злі, у ґвалтуваннях, убивствах, катуваннях, окупації.
«До чужого ярма не впрягайтесь з невірними; бо що спільного між праведністю та беззаконням, або яка спільність у світла з темрявою?» (2 Кор. 6:14, переклад Огієнка). Церква, яка мовчить перед лицем зла, що його чинить її власний народ, перестає бути пророчою і стає придворною, стає інструментом, який легітимізує насильство. Бо якщо російські лідери справді вільні, а вони публічно це стверджують, то їхнє мовчання не є вимушеним. Воно обране. Дітріх Бонгеффер писав із нацистської в’язниці, що ми надто пізно навчилися: дія походить не з думки, а з готовності до відповідальності.
І все ж надія для мене лишається. Я очікую, що російські євангелики займуть пророчу позицію, бо ж вони, як самі стверджують, живуть у християнській країні, яка над усе цінує традиційні християнські цінності. Це не Північна Корея і не Китай, де мовчання Церкви має зовсім інший характер. Я очікую, що замість підписувати кремлівські звернення російські пастори звернуться насамперед до Путіна, про якого говорять як про християнина, з вимогою припинити вбивства, катування і ґвалтування та вивести війська. І що вони відмовляться від участі у злі, бо кожен пастор, який волонтерить для військових у зоні так званої СВО, кожен євангелик, який бере в руки зброю, кожен, хто молиться за перемогу росії, є співучасником злочинів проти мирної сусідньої країни.
Як Ниневія послухала Йону й уникла загибелі (Йона 3:10), так і вони мають молитися й діяти, благаючи владу зупинити цю нелюдську війну. Хіба це не було б одним із найвищих проявів тих самих цінностей, про які баптисти і п’ятдесятники, лютерани і адвентисти в росії пишуть ледь не щодня? «Дивись, я сьогодні дав перед тобою життя та добро, і смерть та зло… Свідками кличу сьогодні проти вас небо й землю, життя та смерть дав я перед вами, благословення та прокляття. І ти вибери життя, щоб жив ти та насіння твоє» (Повт. Зак. 30:15, 19, переклад Огієнка).
Я чекаю не вибачень і не примирення, бо примирення неможливе, поки агресор продовжує вбивати, а російські євангелики мовчки з цим погоджуються.
Я чекаю від колишніх партнерів простого: визнати, що дегуманізація українського народу, мови й країни, руйнування, катування, ґвалтування й окупація є злом. Не тільки війна є злом, а й самі імперські причини цієї війни. Визнати провину за співучасть у вбивстві 15 000 цивільних і в депортації 19 500 дітей. І що війська мають повернутися додому.
Доки цього не сказано, інституційне мовчання лишається свідомою позицією, і саме такою вона буде записана в історію. Ви вбиваєте нас щодня своїм мовчанням і співучастю, і ви майже щодня вимагаєте від нас прощення й забуття заради єдності навколо вашого імперського християнства.
Бо настане день, коли «кожен із нас за себе дасть відповідь Богові» (Рим. 14:12, переклад Огієнка), і тоді кожен російський християнин, від виборця до пастора, стоятиме перед Тим, Хто не дивиться на обличчя і бачить серце.
Шлях визнання неспровокованої агресії від 2014 року відкритий, і він вимагає мужності: побачити правду крізь завісу пропаганди, визнати власну співучасть через замовчування, вимагати правосуддя, без якого примирення неможливе, і повернутися до справжнього, а не імперського Христа.
Вибір за кожним російським пастором. Але час вибору не нескінченний. Шануймося. Тарас Д., Україна
1434-й день російського терору та інституційного мовчання російських євангеликів
Leave a Reply