#БутиЛюдиною. #Патріархальне. Таке враження, ніби це було вчора, коли я, п’ятнадцятирічний, уперше зустрів своє справжнє кохання, Наталю, на весіллі наших спільних друзів Анатолія і Лариси Іллюків 13 серпня 1989 року в мальовничому селі Колоденка під Рівним.
З першої миті, щойно наші очі зустрілися, я вже знав, що Наталя буде моєю долею. Скажу відверто: я жодного разу не молився про те, чи є вона Божою волею для мене. Я просто полюбив її з першого погляду і був певен, що вона моя і має бути моєю, і нічиєю більше.
Пам’ятаю, як під час весілля раптово зникло світло, і гості підняли брезентовий верх намету, щоб упустити більше денного світла до святкових столів, адже програма мала тривати незалежно від електрики. Повітря в ті хвилини наповнювала жива музика рівненського християнського гурту «Осанна», популярного в ті часи.
Юнаки й дівчата почали підтягуватися ближче до сцени, де виступали «осанці», і мою увагу привернули дві дівчини, які сиділи на лавці неподалік. Я підійшов до однієї з них і несміливо запитав, як її звати. Вона відповіла: Наталя. Набравшись сміливості, я поставив друге запитання, чи є в неї хлопець, і вона зізналася, що є, і що він служить у десантних військах у Чехословаччині. На мить я завагався, уявивши, що станеться з моїм здоров’ям, коли Олександр дізнається, що я вирішив боротися за Наталю до кінця. Але ця уява мене не спинила, бо я твердо вирішив, що ця дівчина буде моєю, і що інакше бути не може.
Від тієї самої секунди, коли ми обмінялися першими короткими фразами, я вже не мав жодних сумнівів. Увесь той незабутній день я не зводив з неї очей, зачарований її красою і світлом, яке випромінювали ці очі, і вона миттєво заполонила мою душу.
Згодом я дізнався, що за кілька місяців до нашого знайомства, у березні того самого 1989 року, Наталя присвятила своє життя Ісусові Христу, і того ж дня Йому віддав своє життя і мій найкращий друг дитинства Вячеслав Сенчук, який тепер співає з відомим гуртом «Давидюки». Тоді я ще навіть не підозрював, що ця тендітна дівчина з неслухняним пасмом волосся, яке вибилося з-під червоного берета, стане моїм найбільшим щастям. Ми потиснули руки, і я досі пам’ятаю відчуття її прохолодної долоні в моїй, і ми перекинулися кількома фразами, навіть не здогадуючись, що за чотири роки стоятимемо поруч у церкві села Городок, під зворушливу мелодію сільського хору, і пов’яжемо свої долі назавжди.
Ті чотири роки нашої дружби до весілля промайнули, наче одна мить. За весь той час я так і не наважився зробити Наталі офіційну пропозицію, а натомість одного лютневого дня 1993 року просто сказав їй, що одружуся з нею, бо вже не уявляв свого життя без неї, хоч мені тоді було лише дев’ятнадцять.
До її батька я ходив двічі, бо першого разу не зміг навіть пояснити, куди саме він має відпустити свою доньку, і запитав у Петра Олександровича: «Відпустите Наталю туди, куди всіх дівчат відпускають?» Я просто знав, що вона моя доля, дарована мені особисто Богом.
І ось настав той урочистий день, 1 травня 1993 року, коли ми з Наталею, тримаючись за руки, увійшли до церкви села Городок під спів хору «Христос воскрес із мертвих». Ця мить закарбувалася в пам’яті назавжди, разом зі спогадом про нашу першу зустріч і про наш перший ніжний поцілунок тієї зимової ночі біля ліхтарного стовпа, коли я проводжав Наталю додому в лютому 1993-го.
Відтоді минуло тридцять п’ять років, сповнених щирої любові, радощів, випробувань і розлук, які ми пройшли рука об руку, підтримуючи одне одного. Наталя є моїм єдиним і справжнім коханням, від п’ятнадцяти років і донині, і вона присвятила нашому подружньому життю всю себе, розділила зі мною кожну мить радості й смутку, дала життя нашим двом прекрасним дітям, доньці Танюші й синочку Назару. І я безмежно вдячний їй за цей безцінний дар, за те, що вона поруч.
Я кохаю тебе, моя Малишко, моя єдина, моє найдорожче диво. І через тридцять п’ять років після нашої першої зустрічі я знову кажу тобі: я одружуся з тобою, моя люба, бо я тебе кохаю.
Тарас Дятлик, Україна
13 серпня 2024
902 дні повномасштабного мовчання російських євангельських християн
Leave a Reply