Війна є одним із найстрашніших проявів гріховності та зіпсутості нашого зламаного світу і нас, людства… Неспровокована російська гібридна агресія проти України, яка розпочалася 2014 року і переросла у повномасштабну війну 2022 року, принесла в нашу країну і суспільство руйнування, смерть, страждання і справді оскверняє все, до чого торкається. Святе Письмо свідчить, що загарбницькі війни та ворожнеча між людьми є прямим наслідком гріхопадіння і влади гріха над серцем людини (Бут. 4:8, Як. 4:1-2).
Сатана, “людиновбивця від початку” (Ів. 8:44), використовує війни як інструмент для поширення ненависті та розбрату. Цей вбивця шукає собі слуг, подібних до Путіна і всіх тих, хто йому співчуває або підтримує (навіть серед євангельських християн), щоб заволодіти їхніми умами і спонукати їх до вбивства собі подібних в ім’я свого егоїзму та брехні, яка розпалюється демонічною, нелюдською пропагандою «роzійського міра», що позбавляє людину її богоданної гідності і перетворює на беzумне знаряддя zла…
Проте, навіть серед цієї гріховної темряви, Бог продовжує Свою місію спасіння людей. Він діє через Церкву як Тіло Христове, покликану бути Світлом і Сіллю (Мт. 5:13-16), Спільнотою Надії, що вказує на прийдешнє Царство Боже, навіть у найважчих умовах війни та страждань. І цю Божу місію здійснюють не якісь «гіганти віри», не люди, які ніколи не сумнівалися, не спотикалися, не ламалися під тягарем болю і відчаю… Ні, це звичайні люди, які щодня борються зі своєю гріховністю, спокусами, падають і підводяться знову і знову, покладаючись не на власні сили, а на Божу відновлюючу благодать і милість, що оновлює їх, за Його обітницею, щоранку коли ми відкриваємо свої очі назустріч новому дню…
Саме через слабкість цих звичайних людей, які йдуть Шляхом Христа, проявляється Божа сила (2 Кор. 12:9). Наша стійкість не у тому, що ми не спотикаємось і не падаємо і не згрішаємо… а у тому, що ми знову і знову підводимось перед лицем страждань… ми знову і знову бажаємо бути людиною за образом і подобою Божою всупереч усьому, щоб свідчити про реальність Христового Євангелія. У нашому щоденному свідченні, часто непомітному для світу, проявляється жива надія, яку не здолати жодному злу.
Про це свідчать 2000 років існування Церкви як Спільноти Надії. Багато імперій зникли. А Церква, як зрима присутність Тіла Христа у цьому зламаному світі, існує, живе і звершує своє служіння… Попри жахливі руйнування, неймовірні страждання і втрати, ми, як Спільнота Надії, продовжуємо являти людям Христову любов у дії — молимось за навернення і покаяння наших ворогів, за повну поразку російського агресора, за справедливий мир для України, підтримуємо і благословляємо наших захисників, допомагаємо переселенцям, постраждалим, вчимося сіяти зерна прощення і примирення там, де війна принесла розділення і ворожнечу між нами, українцями…
Навіть у ті миті чи дні коли зло для нас здається всесильним, ми маємо пам’ятати і свідчити, що остаточна перемога над ним вже здобута Христом на хресті (Кол. 2:15), і ця перемога вже належить Його Церкві — і в духовній реальності, і як обітниця майбутнього відновлення світу. Наше щоденне завдання — вчитися жити цією перемогою вже тут і зараз, бути знаряддями Божого Царства серед руїн і мороку гріха, приносити Його зцілення і надію у зранені війною серця військових і цивільних, будувати острівці любові та миру посеред океану ненависті в українському суспільстві…. Це спосіб Спільноти Надії перемагати зло добром (Рим. 12:21)…
Водночас, війна оголює нашу глибинну духовну і емоційну реальність і змушує нас шукати відповіді на найгостріші питання буття. Вона принесла безпрецедентні виклики для церковного життя — щоденні звістки про загибель захисників, масове переселення, болісні розлуки сімей, глибокі душевні травми, руйнування храмів, нелюдську російську пропаганду, замовчування страждань українців багатьма російськими християнами…
Це ставить перед нами найскладніші духовні та етичні питання: як зберегти людяність посеред моря ненависті, знелюднення, страждання й сліз? як не втратити віру в Божу любов і правосуддя перед лицем такого зла і несправедливості? як пробачити тим, хто свідомо замовчує чи виправдовує це російське зло, навіть якщо вони називаються християнами? Ці питання розривають серце, простих відповідей немає… Але ми знову і знову піднімаємо свій хрест, слідуючи за Христом, бо покликані бути Його руками, що підіймають з руїн, перев’язують рани, витирають сльози, обіймають душі…
І навіть коли наші серця повняться гнівом і болем, нас знову підіймає Христос… не через нашу досконалість… а через Його любов і жертву за нас… Бути Його світлом у темряві — наше покликання як Спільноти Надії в цей час. І навіть коли ми самі виснажені, зранені — тоді сила Христова звершується в нашій немочі… не в нашій силі, а в нашій немочі (2 Кор. 12:9)…
Коли ми ділимося тим малим, що маємо, Він примножує це, як примножив хліби і риби (Мт. 14:18-21). Бо в Його Тілі ми покликані бути одне для одного хлібом і водою, підтримкою та розрадою… Саме наша єдність, солідарність і любов стають найсильнішим свідченням Його присутності посеред нас… Свідченням, якого потребує наш зранений світ, особливо перед лицем російської агресії…
Памʼятаймо, що жодна демонічна пропаганда і війна не може зупинити Божий задум і Його місію спасіння через Церкву… Світло Христове сяє ще яскравіше в найтемніші часи… Покликання Спільноти Надії в Україні сьогодні — бути провідником… не джерелом, а провідником Його Світла, розбудовуючи Спільноту Надії, що вказує шлях до примирення з Богом і ближніми, до приналежності і радості Царства Божого… Шануймося ❤
—
Тарас М. Дятлик, Україна
843-й день повномасштабної російської війни проти України
Leave a Reply