BEING HUMAN

Contemplating the Divine and Earthly through Human Eyes • Споглядання Божественного і земного очима людини


– 30 днів зі Спільнотою Надії. День 11. –

736 words
3–5 minutes

Війна – один із найстрашніших виявів гріховності нашого зламаного світу і нас самих. Неспровокована російська гібридна агресія проти України, що почалася 2014 року й переросла в повномасштабну війну 2022-го, принесла в нашу країну руйнування, смерть і страждання, оскверняючи все, чого торкається… Слово Боже свідчить, що загарбницькі війни та ворожнеча між людьми є прямим наслідком гріхопадіння і влади гріха над людським серцем (Бут. 4:8; Як. 4:1–2).

Сатана, який «був душогуб споконвіку» (Ів. 8:44), використовує війни як знаряддя для поширення ненависті. Цей убивця шукає собі слуг, подібних до путіна і всіх, хто йому співчуває чи його підтримує, зокрема й серед євангельських християн, щоб заволодіти їхнім розумом і спонукати вбивати собі подібних в імʼя власного егоїзму та брехні, яку розпалює нелюдська пропаганда «роzійського міра», що позбавляє людину богоданої гідності й перетворює її на беzумне знаряддя zла…

Проте навіть у цій темряві Бог продовжує Свою місію спасіння, діючи через Церкву, Тіло Христове, яке Він кличе бути сіллю і світлом (Мт. 5:13–16), Спільнотою Надії, що вказує на прийдешнє Царство навіть в умовах війни. І здійснюють цю місію звичайні люди, які щодня борються зі своєю гріховністю, падають і знову підводяться, покладаючись на Божу благодать, що оновлює їх щоранку, а не «гіганти віри», які нібито ніколи не сумнівалися й не ламалися під тягарем болю…

Саме через слабкість цих звичайних людей і виявляється Божа сила (2 Кор. 12:9). Наша стійкість не в тому, що ми не спотикаємося й не грішимо, а в тому, що ми знову й знову підводимося перед лицем страждань і всупереч усьому хочемо лишатися людьми, створеними за образом Божим. І в цьому щоденному свідченні, часто непомітному для світу, проявляється жива надія, якої не здолати жодному zлу.

Про це свідчать дві тисячі років існування Церкви. Багато імперій зникло, а Церква як зрима присутність Тіла Христового в цьому зламаному світі живе й звершує своє служіння. Попри жахливі руйнування й утрати ми як Спільнота Надії й далі являємо людям Христову любов у дії: молимося за навернення й покаяння наших ворогів, за повну поразку російського агресора і за справедливий мир для України, підтримуємо наших захисників, допомагаємо переселенцям і постраждалим, учимося сіяти зерна прощення там, де війна принесла розділення між нами, українцями.

Навіть тоді, коли зло здається всесильним, ми памʼятаємо і свідчимо, що Христос уже здобув над ним остаточну перемогу на хресті (Кол. 2:15) і що ця перемога вже належить Його Церкві, – і в духовній реальності, і як обітниця майбутнього відновлення світу. Наше щоденне завдання – вчитися жити цією перемогою вже тут і тепер, бути знаряддями Божого Царства серед руїн, приносити зцілення й надію в зранені війною серця військових і цивільних і будувати острівці любові посеред океану ненависті. Так Спільнота Надії перемагає зло добром (Рим. 12:21).

Водночас війна оголює нашу глибинну духовну й емоційну реальність і змушує шукати відповіді на найгостріші питання буття. Вона принесла безпрецедентні виклики для церковного життя: щоденні звістки про загибель захисників, масове переселення, болісні розділення родин, глибокі душевні травми, зруйновані молитовні будинки і храми, нелюдську російську пропаганду і замовчування страждань українців багатьма російськими і навіть західними християнами…

Звідси й найскладніші духовні та етичні питання для нас. Як зберегти людяність посеред моря ненависті й сліз? Як не втратити віри в Божу любов і правосуддя перед лицем такого зла? Як пробачити тим, хто свідомо замовчує або виправдовує це зло, навіть коли називає себе християнином? Ці питання розривають серце, і простих відповідей немає… Але ми знову й знову беремо свій хрест і йдемо за Христом, бо Він кличе нас бути Його руками, що піднімають із руїн, перевʼязують рани, витирають сльози й обіймають душі…

І навіть коли наші серця сповнені гнівом і болем, Христос підіймає нас знову не завдяки нашій досконалості, а завдяки Своїй любові й жертві. Бути Його світлом у темряві – ось до чого Він кличе нас у цей час, навіть коли ми самі виснажені та зранені…

Коли ми ділимося тим малим, що маємо, Він примножує це, як примножив хліби й риби (Мт. 14:17–21), бо в Його Тілі ми стаємо одне для одного хлібом і водою, підтримкою та розрадою. Саме наша єдність і любов стають найсильнішим свідченням Його присутності серед нас, свідченням, якого потребує наш зранений світ перед лицем російської агресії.

Памʼятаймо, що жодна пропаганда і жодна війна не можуть зупинити Божого задуму і Його місії спасіння через Церкву, бо світло Христове сяє найяскравіше в найтемніші часи. І воно ж проводить нас через Долину смертної тіні… Сьогодні Бог кличе Спільноту Надії в Україні бути провідником Його світла, а не його джерелом… розбудовувати Спільноту, яка вказує дорогу до примирення з Богом і ближніми, до приналежності й радості, перш за все, Царства Божого. Шануймося…

Тарас М. Дятлик, Україна
15 червня 2024


Discover more from BEING HUMAN

Subscribe to get the latest posts sent to your email.



Leave a Reply