Від Гетсиманії до П’ятидесятниці. У темні, тремтливі години між Гетсиманією та П’ятидесятницею учні Ісуса Христа зазнали глибокої переміни. Ставши свідками арешту, суду і розп’яття свого Улюбленого Друга, вони були поглинуті бурею страху, розгубленості та відчаю, бо Того, кого вважали Месією, у них забрали, і надії їхні, здавалося, загинули разом з Ним. Вони ховалися за замкненими дверима, боячись переслідування і не бачачи власного майбутнього.
Бог тим часом далі діяв у їхньому житті, щоб здійснити обіцяне, тобто прихід Святого Духа, Утішителя, який мав зміцнити й надихнути їх. І в день П’ятидесятниці, як записано в Діях 2, Дух зійшов на них могутнім подихом вітру та полум’ям, перетворивши цих наляканих і невпевнених послідовників на сміливих проповідників Євангелія.
Досвід учнів глибоко відлунює в нинішній долі Спільноти Надії в Україні, яка щодня стикається з російською агресією та її наслідками і в цивільному житті, і на лінії фронту. Щоденні жахи бойових дій, утрата близьких і невизначеність завтрашнього дня багато в чому відображають ту саму тугу і той самий страх. Наші страхи реальні. Але як учні не були покинуті попри власне відчуття покинутості, так само не покинуті й ми, бо той самий Дух, який давав силу ранній Церкві, присутній і діє сьогодні, пропонуючи нам силу, утіху і сміливість шукати Його та йти за Ним.
П’ятидесятниця стала для учнів вирішальним моментом. Наповнені Духом, вони перетворилися з послідовників, наляканих тінню смерті, на сміливих свідків воскреслого Життя, проповідували Євангеліє, творили чуда і рознесли вчення Ісуса Христа до краю землі. Це сталося не їхньою силою, а Божим зміцненням, і варто пам’ятати, що більшість із них не померли своєю смертю, а були вбиті.
Для Спільноти Надії в Україні той самий Дух доступний і сьогодні, бо Його сила не зменшується ні з часом, ні через обставини. Вона дає нам знову й знову підводитися у вірі, любити і служити біженцям, переселенцям, солдатам, парамедикам, капеланам, сиротам, удовам і всім, хто цього потребує, і проголошувати Життя та Воскресіння навіть серед руйнувань війни.
Місія Церкви лишається незмінною попри будь-які зовнішні обставини і попри стан нашої душі, бо Ісус доручив Своїм послідовникам робити учнями всі народи, хрестячи їх і навчаючи дотримуватися всього, що Він заповідав (Мт. 28:19–20). Ця Місія, задля якої ми й існуємо як Спільнота Надії, така сама актуальна нині, як і дві тисячі років тому. У часи миру і війни, для тих, хто в мирних країнах, і для нас в Україні під російською агресією, вона не змінилася: бути світлом для світу, приносити надію тим, хто в розпачі, і проголошувати спасенну присутність Ісуса Христа через страждання і смерть до Воскресіння. Дух наділяє нас силою виконувати її, даючи мужність, мудрість і здатність приймати рішення та витримувати випробування на Шляху, щоб великим ставало лише Його Царство і Його Місія, а не «руzький мір» чи інші знелюднювальні імперії та ідеології.
Розмірковуючи про дорогу учнів від Гетсиманії до П’ятидесятниці, я прошу Утішителя щоденно нагадувати мені, що Дух, який наділив силою ранніх учнів, доступний і мені сьогодні. Для нас, хто щодня стикається з жахами війни, ця сила є маяком надії та зміцнення, наша Місія не змінилася, і потреба в Дусі так само нагальна для нас тепер, як була для них тоді.
Нехай же ми, як і ранні учні, сповнюємося Святим Духом і надихаємося довірою до Нього, і нехай залишаємося вірними Місії, до якої нас кличе Бог, щоденно, де б ми не були тут і тепер. Покладаймося на силу Духа, щоб Він скеровував і зміцнював нас, знаючи, що ми є частиною незмінної Божої Місії і Його спасенної праці, щоб нести Його любов у цей зламаний гріхом світ. Щоденно.
Шануймося. Тарас М. Дятлик, Україна
816-й день повномасштабної роzійської війни
Leave a Reply