Мені часто, а надто під час війни й у стресі від роботи з людьми та з десятками організацій, коли нічого не хочеться робити і здається, що сил немає ані фізичних, ані ментальних, ані емоційних, особисто допомагають два слова: мотивація і дисципліна. А ще віра й довіра до Бога, що Він тут диспетчер.
Мотивація для мене, це знайдений сенс у тому, що я роблю, і нагадування собі, навіщо я це роблю і чому це важливо, для мене, для сімʼї, для родини й для інших людей. Починати найкраще саме з мотивації, яка виростає із сенсу. Але коли мотивації й сенсу бракує, доводиться якийсь час іти по приладах під водою, як підводний човен, тобто на самій дисципліні, не витрачаючи ресурс на пошук сенсу, щоб не згоріти. Іти на самій лише дисципліні можна щонайбільше два-три місяці, бо це тимчасовий вихід, як підйом угору: мотивацію втратив, дисципліну проявив, і ось ти вже стоїш із сенсом на вершині Говерли.
Дисципліна для мене, це вміння і воля змусити себе діяти всупереч власним небажанням і поганому настрою, розуміючи, що результат залежить від щоденних зусиль, а не від того, чого мені хочеться. Тому я ставлю собі конкретні цілі на кожен день, навіть якщо їх лише дві чи три і навіть якщо вони геть малесенькі, і стежу за їх виконанням, бо маленькі кроки теж мають значення, а день, зрештою, складається саме з дрібних задач і з певної щоденної рутини, наскільки вона можлива.
Ще колись в Overseas Council-United World Mission нас навчили ділити коло спілкування на три сегменти: червоний, жовтий і зелений. До червоного належать сімʼя, родина, керівники та колеги, від яких ви залежите по роботі або які залежать від вас. Жовтий, це ті, хто може почекати кілька днів, але не довше. А зелений, це ті, кому можна відповісти, коли буде час і натхнення, або й не відповісти взагалі, бо від них не залежить ні ваше життя, ні ваша зарплата, і вони від вас теж не залежать. У критичних ситуаціях така «адресна книга» дуже береже мій нервовий стан, і я не маю жодного комплексу, якщо сьогодні не відповів комусь із жовтого блоку або якщо вже три місяці не відповідаю людині із зеленого.
І ще я усвідомлюю, що не самотній у цій боротьбі. Комусь це, може, здасться смішним, але Бог поруч із нами Духом Святим, особисто, і краще не просто молитися Йому, а говорити з Ним як з особистістю протягом дня, як із татом чи мамою, вести діалог або й монолог уголос. Моя віра й довіра до Нього, і ця розмова з Ним, теж є для мене джерелом сили. Я часто кажу Йому: будь моїм диспетчером чи асистентом, бо я не можу всього осмислити, мені потрібна Твоя систематизація, адже памʼять є Твоїм даром.
Шануймося.
Тарас Дятлик, Україна
19 січня 2024
Leave a Reply