Спільнота Надії є «сіллю землі» так само, як і «світлом для світу» (Мт. 5:13–14, переклад Огієнка), і то посеред скорботи війни та суспільно-політичного розпачу. Сіль, це символ незнищенності, і Спільнота Надії теж незнищенна, хоч би який хаос і морок, ба навіть брама пекла, намагалися її подолати. Обидві постають із Божої благодаті: як сіль є Божим даром людству в природі, так і Спільнота Надії є даром благодаті для світу, плодом Його любові та милосердя, і з роками вона не втрачає свого природного, Богом даного смаку.
Формування і солі, і спільноти вимагає часу. Сіль не постає за одну ніч, бо вода випаровується довго, і Спільнота Надії так само не виникає за одне чи два спільні богослужіння, а виростає з тривалої розбудови стосунків любові й довіри, сповнених турботи, між членами громади як Тіла Христового. Потрібна ще й співпраця, адже сіль не твориться сама по собі, її творять сонце разом із вітром і водою, і так само Спільнота Надії твориться у співпраці Бога з тими, хто лишається Йому вірним попри воєнну скорботу і дедалі глибший суспільно-політичний розпач.
Світові бракує смаку Божого милосердя, справедливості й любові, натомість набирає сили смак гіркоти, злості, апатії та ненависті. Присутність Спільноти Надії нагадує світові про Добру Новину і, наче сіль, пробуджує спрагу за Богом у тих, хто Його не знає, повертаючи смак віри, а разом із нею смак любові й справедливості. Вона проникає в усі сфери суспільства, в освіту, політику, економіку й культуру, і впливає на них, працюючи з першопричинами війни, тобто з руйнівними релігійно-імперіалістичними ідеологіями та розпалюванням ворожнечі, а не тільки з її наслідками, тобто з біженцями, вдовами, сиротами й родинами загиблих.
Спільнота Надії, це та сіль, що зберігає людську гідність і справедливість, протидіючи корупції, насильству, байдужості та розлюдненню, і підтримує життя та все повʼязане з ним як найвищу цінність після вірності Життєдавцеві. Сіллю землі є ті, хто не втрачає Христової сили свого будівничого впливу на людей, зранених війною, скорботою, хаосом і відчаєм, і хто своєю солоністю очищає рани суспільства від гнійного нальоту зла, щоб запанували Божа правда, любов і справедливість, без яких примирення й прощення неможливі.
Посеред темряви війни, посеред стогону й скорботи зранених людей мерехтить Спільнота Надії, тьмяна від утоми й виснаження, а проте незгасна. Її розпинатимуть на хресті ненависті, і любов усе одно лишиться незнищенною. Буря війни й розпачу шаленітиме, а Спільнота Надії триматиметься віри, надії й любові, бо знає, що за ніччю настане світанок Перемоги, і разом з ним перемога тих самих стосунків любові, довіри й турботи.
Шануймося, Сіль.
Тарас Дятлик, Україна
665-й день повномасштабної війни
Leave a Reply