Спільнота Надії є «сіллю землі» так само, як і «світлом для світу» (Мт. 5:13–14)… посеред страждань через російську війну та посеред наростуючого суспільно-політичного розпачу. Сіль, – це символ незнищенності. І Спільнота Надії теж незнищенна, хоч би який хаос і морок, або навіть брама Пекла, намагалися її здолати. Обидві вкорінені в Божій благодаті: і сіль є Божим даром людству в природі, і Спільнота Надії є Божим даром благодаті для світу, плодом Його любові та милосердя. І з роками вона не втрачає свого природного, Богом даного смаку.
Формування і солі, і Спільноти вимагає часу. Це не те, що можна сформувати за одну ніч… Сіль не постає за одну ніч, бо вода випаровується довго, іноді, дуже довго. І Спільнота Надії так само не виникає за одне чи два спільні богослужіння чи проекти, а виростає з тривалої і терпеливої розбудови стосунків любові й довіри, сповнених турботи, між учасниками спільноти як Тіла Христового. Потрібна ще й співпраця, бо сіль не твориться сама по собі: її творять сонце разом із вітром і водою, і так само Спільнота Надії твориться у взаємодії Бога з тими, хто лишається Йому вірним попри страждання в умовах повномасштабної російської війни і дедалі глибший суспільно-політичний розпач…
Світові бракує смаку Божого милосердя й любові, а також правосуддя і справедливості… натомість набирає сили смак гіркоти, злості, апатії, розчарування, ненависті…
Присутність Спільноти Надії нагадує світові про Добру Новину і, наче сіль, пробуджує (чи мала би пробуджувати) спрагу за Богом у тих, хто Його не знає, повертаючи смак віри, а разом із нею смак любові й справедливості. Ця спрага мала би проникати в усі сфери суспільства, в освіту, політику, економіку й культуру, де є присутні представники Спільноти Надії, і мала би впливати на них, працюючи з першопричинами війни, тобто з руйнівними російськими релігійно-імперіалістичними ідеологіями та розпалюванням ворожнечі, а не тільки з її наслідками, тобто з біженцями, вдовами, сиротами й родинами загиблих…
Спільнота Надії, це та сіль, яка зберігає людську гідність і справедливість, протидіючи корупції, насильству, байдужості та розлюдненню, і підтримує життя та все повʼязане з ним як найвищу цінність після вірності Життєдавцеві. Принаймні, так би мало бути… Сіллю землі є ті, хто не втрачає Христової сили для свого будівничого впливу на людей, зранених війною, скорботою, хаосом і відчаєм, і хто своєю «солоністю» очищає рани суспільства від гнійного нальоту зла… щоб запанували Божа правда, любов і справедливість, без яких примирення й прощення неможливі (хоча би в нашому суспільстві і християнських спільнотах).
Посеред темряви війни, посеред страждань зранених людей все ще мерехтить Спільнота Надії… можливо, багато в чому тьмяна від утоми й виснаження… проте незгасна і незнищенна… Так, її розпинатимуть на хресті ненависті, але любов усе одно лишиться незнищенною. Буря російської війни й розпачу шаленітиме, але Спільнота Надії триматиметься (чи мала би триматися) віри, надії й любові, бо знає, що після ночі настане світанок Перемоги, а разом з ним – перемога тих самих стосунків любові, довіри й турботи. Дуже хочеться в це вірити… Вірую, Господи, допоможи моєму невірʼю…
Тарас Дятлик, Україна
20 грудня 2023
Leave a Reply