Сьогодні я вийшов на невелику прогулянку до лісу, неподалік від місця, де ми проводимо весняну сесію миротворчого проєкту «Діалог у дії». Я довго стояв біля цього дерева, торкався руками його оголеного коріння й розмовляв з ним, і тепер хочу поділитися з вами тим, чим дерево поділилося зі мною.
Колись давно посеред величезного Східного Лісу стояв високий і міцний дуб, чий товстий стовбур і широке гілля витримали багато суворих сезонів, а коріння сягало глибоко в землю, даючи дереву і стійкість, і поживу.
Та одного дня прийшли люди з Племені Плюндрування й почали здирати ґрунт навколо коріння, залишаючи його оголеним і беззахисним. Вони сміялися з того заплутаного покрученого коріння, дехто штрикав його ножами й сокирами, а наостанок вони розпалили просто серед голого коріння вогнище задля розваги. Пояснити, що саме вони шукали і навіщо все це роблять із деревом, ніхто з них не міг. Можливо, їм просто хотілося знову стати «великими» й показати, хто тут господар. А може, й ні. Наступного дня вони пішли, лишивши по собі купи бридкого сміття довкола дерева, а дерево і його коріння зіщулилися від болю й відчули себе вразливішими, ніж будь-коли.
Голе коріння соромилося своєї оголеності перед іншими деревами й боялося, що довго не витримає і загине. Улітку його палило спекотне сонце, узимку сковував мороз, і воно трималося одне за одного в агонії, чекаючи бодай якогось полегшення. Якийсь час здавалося, що дуб таки засохне, бо коріння з усіх сил намагалося знайти поживу в збіднілому ґрунті, день за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем.
Але воно вчепилося в землю, яка давала йому життя, і не відпустило. Попри все, коріння й далі вбирало воду та поживні речовини, щоб живити великий дуб, з яким було одним цілим, і проникало все глибше, міліметр за міліметром, аж поки не сягнуло тієї глибини, якої вимагало виживання. Воно пристосовувалося до нового середовища й міцніло з кожним днем, тижнем і місяцем, крізь дощ і сніг, спеку й мороз.
Так оголене коріння зрозуміло, що бути оголеним і бути безпорадним, це різні речі. Воно раз по раз нагадувало собі, що місія, дана йому Великим Деревом, Володарем Лісу, полягає в тому, щоб тримати й годувати цей дуб, хай там що. Шрами й порепані складки стали свідченням його сили, здобутої через біль і витривалість, і воно витримало ще багато буревіїв, урятувавши дуб від загибелі й виконавши доручене. Дуб стояв високий і зелений попри оголене коріння, і саме це показувало, що означає бути деревом за образом і подобою Великого Дерева.
Сьогодні той дуб і досі височіє у Східному Лісі, один із багатьох, з оголеним корінням, але міцно посаджений у землю. Його стійкість нагадує, що навіть перед лицем біди можна пристосуватися, зміцніти і зрештою вийти переможцем, а коріння, яке колись здавалося таким вразливим, зламаним і негарним, стало джерелом надії для кожного, хто його бодай раз побачив. І воно попросило мене переказати вам чотири уроки.
Оголене коріння пристосувалося до нового середовища, шукаючи нових джерел поживи й опори, і це нагадує нам, як важливо змінюватися разом з обставинами й шукати нові шляхи, коли старі перестали працювати.
Оголене коріння лишалося відкритим і вразливим, а проте зуміло стати сильнішим, і це вчить нас, що вразливість має мало спільного зі слабкістю, а джерело сили часом відкривається саме в найважчому.
Попри шкоду, заподіяну людьми з Племені Плюндрування, дуб не здався, бо його коріння вистояло й зміцніло, і зрештою саме воно врятувало дерево. Це нагадує нам про ціну наполегливості перед лицем біди.
Стійкість дуба не сталася в одну мить, вона виросла з довгого і виснажливого процесу пристосування, а отже стійкість це радше вміння, яке можна розвивати з часом, ніж риса, дана комусь від початку.
Пробачте нам за наші оголені душі під час цієї повномасштабної війни. Прийде день, і ми відчуємо, і весь світ побачить, що вразливість не позбавляє сили, а зламаність не позбавляє снаги. Мир вам, дерева Великого Лісу, і бажаю вам тихої ночі.
Тарас Дятлик, Україна
10 травня 2023
P.S. Пробачте, що написав без слова «Бог» і без слова «Євангеліє», вийшли якісь недуховні й ліберальні роздуми, але чим багаті. Шануймося.
Leave a Reply