BEING HUMAN

837-й день повномасштабної російської агресії проти України… 837-й день, коли наш народ і земля стогнуть від ран повномасштабної війни… 837-й день, коли ми приходимо до Бога в щоденному поклонінні і благанні зламати хребет агресору…

Ми знову і знову приходимо до Нього, щоб поклонитися Йому не тому, що все гаразд, бо ми взяли своє життя під свій контроль… а тому, що лише Він — наша остання і єдина Надія. Як писав Єремія з руїн Єрусалиму: «Я кликав Твоє Ім’я, о Господи, з найглибшої ями… Ти наблизився, коли я Тебе кликав, і сказав: “Не бійся!”» (Плач 3:55, 57).

У поклонінні ми проголошуємо есхатологічну владу Бога над хаосом історії, навіть коли ми втрачаємо розуміння того, що відбувається навколо нас чи в нас самих… Ми визнаємо, що Він — Господь, навіть тоді, коли все, що ми бачимо навколо і в собі, здається безнадійним… Це не означає, що нам не болить чи що ми не маємо права на гнів і скорботу… Ні…

Навпаки, саме щире поклоніння Богу відкриває для нас простір для добровільної вразливої чесності перед Ним, для вияву своїх справжніх емоцій, які ми відкриваємо Йому як акт смирення у Його присутності… які ми приносимо до Нього як наш сьогоденний дар, — «Ісусе, я той, хто я є у Твоїй присутності, як і Ти є Той, Хто Ти є у моєму житті…»

Поклоніння Богу направляє наш погляд на Христа, Який страждав… помер… але й воскрес… Саме Його воскресіння і перемога, не тільки страждання і смерть, — це джерело нашої щоденної і остаточної есхатологічної надії, що Одного Дня все буде відновлено… Боже правосуддя восторжествує…

Поклоніння Богу — це не тільки читання і слухання Слова… не тільки потужна молитва і радісні духовні псалмоспіви… Для декого з нас, це буде момент тиші і сліз для оплакування нашої втрати… або усамітнення для написання листа подяки Богу попри пекучий біль… А для когось — молитовно-рефлексивна прогулянка з псом і вдумливе споглядання краси Божого творіння, яке нагадує про Його мудрість і турботу… Наше покаяння і відновлення стосунків з Богом і ближніми, через визнання своєї провини і прийняття Божої благодаті, — це теж поклоніння Богу…

Поклоніння Богу — це не втеча від реальності в психоемоційний стан «екзальтованої духовності»… це не почуття святості і безгрішності… це занурення у Божу присутність, прихилення до Серця Тата таким, який я є, щоб Його Серце зцілило моє серце…

І нехай воно — Серце Тата — наповнить нас мужністю, співчуттям і надією, щоб ми могли бути світлом Христа в найтемніші часи нашого «життєвого досвіду»… в найтемніші часи нашої душі, коли, здається, морок, що її охоплює, можна відчути фізично…

Тому що після кожного «служіння поклоніння», ми знову повертаємось у цей зламаний гріхом світ, де ми й покликані бути (як про це молився Господь Ісус, Ів. 17) руками й ногами Христа. З недількою вас, шануймося і поклоняймося Йому ❤️
— —
Тарас М. Дятлик, Україна
9 червня 2024, неділя