Ґрунт душі… Зорані серця… Борозни віри… Врожай благодаті… На цьому фото, яке я зробив напередодні Великодня, перед очима простягається велике поле. Його ґрунт, якщо уважно придивитися, – багата палітра різноманітних земляних відтінків, від глибокого вугільно-чорного до світло-сірого. Борозни, немов рани, глибоко врізаються в тіло землі, оголюючи її нутрощі. Далекі лінії електропередач на горизонті, мов привиди з іншого світу, нагадують про реальність за межами цієї тихої сцени, а хмари вгорі, мов ніжне мереживо, огортають небо блакитним серпанком, натякаючи на обітницю нового життя, на яке ми з трепетом очікуємо після воскресіння.
Дивлячись на це поле, я замислився про наші серця, особливо в ці часи війни і потрясінь. У розпал зими земля лежить замерзла і непіддатлива, подібно до наших душ, скутих крижаними щупальцями страху, відчаю і невимовного горя. Жорстокі, нелюдські реалії повномасштабної війни приголомшують нас, намагаються висушити наші серця, зробити їх безжиттєвими, не здатними бачити далі похмурого, безпросвітного ландшафту нашого болю.
Та ось настає весна, і земля зазнає ще більших страждань. Ґрунт нещадно розорюється і перевертається гострим плугом, ніби розрізаючи плоть. Здається, що це приносить ще більше болю, травм і руйнувань. Подібне відбувається і з нашими серцями, коли ми стикаємось і відчайдушно намагаємось впоратися з жахливими ранами війни, непоправною втратою найдорожчих, нищівним руйнуванням наших найзаповітніших мрій. Цей процес – нестерпно болісний, і ландшафт нашого серця здається спотвореним і відразливим для тих, хто не розуміє вищої Мети, яка стоїть за цим нещадним переворотом ґрунту… для тих незліченних, хто поза межами України спостерігає за нашим життям…
Проте, саме через цю нестерпну зламаність починається справжня, глибинна робота. Як фермер ретельно обробляє ґрунт, щоб підготувати його для прийняття насіння, яке дасть нове, буяюче життя, так само і наш Небесний Незнайомець невтомно трудиться в найпотаємніших глибинах нашої сутності, зоруючи понівечений ландшафт наших сердець, щоб посадити там Своє животворне Слово та Царство. Серед наших страждань Він присутній, невидимо і невпинно працюючи, щоб усунути гострі камені нашої гіркоти і образи один на одного, розбити зацементовані грудки гніву і непрощення один одного, і збагатити виснажений ґрунт наших душ живильним, цілющим бальзамом Своєї прощаючої любові і незбагненної благодаті…
Ця робота нашого Небесного Незнайомця в наших серцях, здається, лише примножує наш біль і відчай… Вона викликає в мене бунт і гнів… Часом я до нестями ненавиджу цей нескінченний біль і горе… Але що я можу вдіяти, окрім як беззастережно довіритися невидимій роботі нашого Головного Садівника? Я усвідомлюю, що можу виглядати жалюгідно і неприглядно у ваших очах… в очах моїх роботодавців і колег, друзів і знайомих… в очах байдужого світу… Наші серця зараз оголені і криваві… Наші служіння здаються безплідними і неефективними… тому що вони, на жаль, не виглядають такими успішними, щасливими і самовдоволеними, якими багато хто хотів би нас бачити заради власного спокою і комфорту, а не заради нас…
Але ж наше головне покликання – зовсім не в тому, щоб виглядати бездоганно і відполіровано для тих, хто пильно спостерігає за нами. Ми покликані цілковито віддати себе перетворюючій, очищаючій силі Святого Духа, дозволити Йому невпинно культивувати в нас дорогоцінний плід Духа Святого, рясний врожай праведності, милосердя і миру…
Переживаючи труднощі і випробування цієї жахливої повномасштабної війни в Україні, ми відчайдушно тримаємося за надію Великодня, за обітницю торжества нового життя, яке повстає з самих темних безодень смерті і тління. Подібно до того, як Христос переможно вийшов з гробу, Його понівечене тіло тепер прославлене і ціле, хоча шрами від ран все ще зримі, – так само воскреснемо і ми… колись у майбутньому… з попелу наших нестерпних страждань… Наші розтерзані серця будуть зцілені і преображені безмежною силою Його жертовної любові… хоча глибокі шрами на них, напевно, ніколи не зникнуть і завжди будуть нагадувати про пережите і про силу цілющої Божої благодаті…
Врешті-решт, не зовнішній лиск і вигляд наших понівечених життів має значення, щоб задовільнити чиїсь егоїстичні очікування і бажання позиціонувати успішність служіння чи життя… а той благодатний плід Святого Духа, який ми з Його допомогою терпляче вирощуємо для Царства Божого, щоб зробити його величнішим у своєму повсякденному житті, праці і служінні. Подібно до поля, яке взимку лежить мертве й закостеніле, а навесні безжально розорюється, наші душі переживають нестерпні пори крижаної, безпросвітної темряви і весняної агонії руйнування. Проте, цілковито віддаючи себе люблячим і турботливим рукам нашого Божественного Господаря, ми можемо непохитно довіряти, що Він невпинно працює, терпляче готуючи нас до того, щоб у свій час принести воістину рясний, благословенний урожай любові, радості, миру, довготерпіння, доброти, милосердя, віри, лагідності і стриманості (До Галатів 5:22-23).
Тож не втрачаймо надії навіть у найтемніші й найважчі часи. Невідступно звертаймо свої серця й очі на Того, хто має надприродну силу відновити незрівнянну красу з попелу руїн, породити нову надію з безодні відчаю і воскресити нескінченне життя з безнадійних обіймів смерті… навіть якщо цей надлюдський процес займе довгі, болісні роки… Дозвольмо Йому невпинно обробляти зболений ґрунт і понівечений ландшафт наших сердець, твердо знаючи, що у визначений Ним час ми неодмінно пожнемо щедрий врожай Його благословення, якщо тільки не здамося і не занепадемо духом (До Галатів 6:9)… навіть якщо доведеться наново роками вчитися жити і довіряти Йому після всього пережитого…
Бо зрештою не наша власна мізерна сила чи ілюзорна доброта проведуть нас крізь це пекельне горнило, а виключно непохитна благодать і абсолютна вірність Того, хто покликав нас бути Його вірними працівниками на цьому випаленому війною полі болю, Хто закликає невтомно трудитися задля Його досконалого Царства і Його незрівнянної слави… навіть якщо знадобляться довгі роки тяжкої праці і невимовних страждань… Наша Місія служіння Богу та ближньому не змінилася, а тільки ще більше викристалізовується і загартовується в полум’ї війни, Його любов і Його обітниці незмінні попри все… Шануймося ❤️
— —
Тарас Дятлик, Україна
767 днів повномасштабної російської війни проти України
Leave a Reply