BEING HUMAN

Позавчора повернувся з Росії… У дорозі багато часу думав і молився про ситуацію, в якій опинилися євангельські церкви в Україні, особливо в контексті масових закликів до молитви…

Поряд зі мною в літаку з Краснодару до Москви сидів православний священик (імені не запитав), батьки якого родом із Закарпаття; багато років служив священиком на Вінниччині, а зараз служить у Краснодарі. З радістю розповів мені про те, як одна з євангельських церков у Краснодарі перейшла в православну церкву. Безсумнівно, у нашій розмові не могли не згадати про Майдан…

На жаль, все ще багато росіян сприймає Україну, особливо Західну її частину, через радянські окуляри і через пакт «Молотова-Ріббентропа» (а точніше, пакт «Гітлера – Сталіна» від 23 серпня 1939) щодо «територіально-політичної перебудови областей» певних регіонів. Цей договір через тиждень після укладення був затверджений Верховною Радою СРСР, і буквально 1 вересня 1939 Німеччина напала на Польщу. Так почалася війна, яку я називаю «Друга світова війна» (а не «Велика Вітчизняна війна»), тому що я поважаю величезну роль союзників у перемозі над фашизмом; адже війна з фашизмом йшла не тільки на території СРСР…

Червоний і коричневий терор пройшовся по Україні смолянистим катком кілька разів. Сталін не міг пробачити українцям боротьбу за незалежність у 1917-1920-х рр. Тому на додаток до інших звірств червоних комісарів, включаючи Голодомор, сталася і подія, яку назвали «Розстріляне Відродження»: фізичне знищення української інтелігенції (у тому числі свідомих українських комуністів) і формування нової, червоної української інтелігенції, на працях якої виховувалися мільйони «народжених в СРСР», а саме на ідеологічному «новоязі» через «ново-міністерства» (пам’ятаєте «1984»?).

Багато поетів і письменників у той період буквально зреклися України і почали оспівувати міць і славу СРСР і тов. Сталіна, серед яких Павло Тичина і Максим Рильський, а також Остап Вишня, твори якого викликали в нас щирий сміх; їх зламали психічно, їхні долі – це трагедія їх сімей. Я придбав і читав антологію «Розстріляне відродження». Багато творів у цій Книзі неможливо читати, не стримуючи не те що сліз, а й ридань…

Червоні застосовували для знищення самої ідеї України як волелюбного народу геноцид, депортацію, виселення до Сибіру і багато інших методів фізичного насильства. У той час, коли коричнева м’ясорубка працювала в Європі, Сталін не приховував своїх симпатій до Гітлера, тому що в цей час червона м’ясорубка працювала як з Україною, так і з іншими народами-рабами СРСР. У планах двох одержимих демонами вождів не було місця вільним країнам і вільним народам. Одна м’ясорубка мала подрібнювач під назвою «чистий арієць», а інша – «комуна».

Коли почалася Друга світова війна, СРСР не виступив на захист народів, яких Гітлер перетворював на «арійський фарш», за що й довелося платити занадто дорогою ціною мільйонів життів народів СРСР після 22 червня 1941 р. Крім того, в той час, до початку війни з СРСР, червоні комісари були надто зайняті приготуванням «фаршу а-ля комуна». Совєти зробили Україну червоною, але червоною від крові, називаючи це «визвольним походом» і «братнім об’єднанням».

Я абсолютно не дивуюся тому, що багато українців зустрічали регулярні німецькі армії як визволителів від червоного терору. Після всього того жаху, який пережили українці, була надія, що щось може змінитися. Тим більше, що через обопільні симпатії двох одержимих вождів у контрольованих державою засобах масової інформації не подавалася справжня картина всіх ганебних лих, які вкрили європейські народи коричневим покривалом фашизму. Не подавалася до 22 червня 1941 року. Але потім народ уже сам розібрався що до чого, без особливої допомоги радянських ЗМІ…

За три роки (1939-1941) Західна Україна пережила на собі всю «любов» двох «найбільших визволителів» України! І до цих пір свідомо замовчуються звірства червоних щодо українців під час відступу з України під тиском фашистських армій, багато документів були безповоротно знищені в 1991 р. Чекістська м’ясорубка проти свідомих українців у різних режимах (кровних і безкровних) працювала аж до приходу Михайла Горбачова і проголошення ним «гласності і пєрєстройкі»…

Те, що я читаю у багатьох християн, які ностальгують за часами СРСР, і те, що я прочитав на сторінках «беркутівців» у соціальних мережах, має загальний об’єднуючий фактор: нерозуміння і нездатність усвідомити глибину зла і збоченість злочинів совєтської влади не лише проти українського народу, але й проти інших народів-рабів «великого» Радянського Союзу. Великого у своїй демонічній одержимості…

Моя сім’я (як по татовій, так і по маминій лінії) постраждала як від совєтів, так і від національно-визвольного руху. І я жодним чином не виправдовую все те зло, яке приніс з собою національно-визвольний рух в Україні в радянські часи. Не виправдовую! Але, щиро перепрошую, я їх розумію. Так, розумію, і прошу вибачення за це розуміння…

У ці складні для українського народу дні ми чуємо, бачимо, читаємо багато закликів до молитви. Читаючи коментарі багатьох служителів євангельської церкви в соціальних мережах, я дивуюся тому, як можна щиро молитися про українців, яких майже ненавидиш? Яких не хочеш зрозуміти? Як можна щиро молитися про Україну, не звільнившись від сталінсько-гітлерівського погляду на Україну?

У ці дні, як ніколи раніше, нам потрібна не просто молитва про народ, про мир в Україні. Нам потрібна заступницька молитва, яку ми практикуємо дуже і дуже рідко. Заступницька молитва про Україну характерна тим, що ми прагнемо максимально, наскільки це можливо, зрозуміти і відчути (так-так, саме торкнутися своїми почуттями!) процеси, які відбуваються в Україні і на Майдані.

Заступницька молитва про українців характерна тим, що ми можемо ототожнити себе з історичним болем, стражданнями і почуттями цього народу таким чином, що можемо щиро молитися від імені українця, українського народу, просячи Бога про заступництво, оскільки знаємо його біль, оскільки плачемо разом з ним. У заступницькій молитві немає місця ненависті, а тільки глибоке співчуття через розуміння глибини болю української сім’ї і народу. Ми не можемо молитися заступницькою молитвою, якщо дивимося на людину зверхньо, зневажаючи її за переконання, зневажаючи її за любов до свободи, радіючи (хай навіть тихенько, підступно, в душі) насильству влади над народом.

У ці дні я кожен день нагадую собі і закликаю служителів Божих молитися не тільки за Україну, але й за український народ на Майдані і на майданах українських міст. Прошу молитися саме заступницькою молитвою: з розумінням і співчуттям, без презирства, без хамського обурення, усвідомлюючи, скільки болю український народ на Західній Україні пережив від коричневого і червоного демонічного терору… Прошу молитися заступницькою молитвою, щоб Бог через ці страшні випробування дав здатність людям по обидва боки барикад побачити Свою безумовну любов, Свою жертву викуплення за гріх на Хресті Христа.

Мені боляче, коли мій народ – українців – називають «бидлом», «фашистами», «нациками», «охламонами», «хам’йом», «бандерлогами» та іншими епітетами. Мені боляче, коли український народ називають не народом. Мені боляче, коли представники «братського» народу вважають Україну не країною. Мені боляче, коли представники сусіднього народу вважають українську мову не «язиком». Мені боляче, коли деякі росіяни висловлюють своє захоплення тим, що Сталін зумів поставити Україну на коліна.

Тим не менше, я молюся, щоб Бог навчив і мене молитися заступницькою молитвою про багатьох жителів Східної та Південної України, про багатьох росіян, які не люблять, а дехто й ненавидить Україну і український народ.

У ці дні також згадується українська пісня, яка була написана ще в 1964 р., у радянські часи (перепрошую, що не цитую Слово Боже):

Як я малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені
Червоними і чорними нитками.
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне – то любов, а чорне – то журба.
Мене водило в безвісті життя,
Та я вертався на свої пороги,
Переплелись, як мамине шиття,
Мої сумні і радісні дороги.
Мені війнула в очі сивина,
Та я нічого не везу додому,
Лиш горточок старого полотна
І вишите моє життя на ньому.

От і сьогодні питання кожному християнину: що ми вишиваємо на полотні свого життя, у тому числі й нашими молитвами до Господа? Що ми повеземо з собою до Небесного Дому?!

Господи, благослови Україну і збережи від кровопролиття. Хай чорний колір знову символізуватиме український чорнозем, а не журбу… Хай червоний колір знову символізуватиме любов, а не кров… Господи, як же це боляче…